Віддайте «Океан» землі
Новий альбом засвідчив: «Океану Ельзи» пора помирати, щоб дати українській музиці щось нове і краще.
Від нового альбому групи «Океан Ельзи» я нічого доброго не очікував. Підставою для цього були кліпи «Обійми» та «Стріляй».
Текст пісні «Обійми» настільки геніальний, що складається з вісьмох рядочків, чотири з яких є приспівом. Кліп на другу пісню повен неприхованого еротизму. І цим еротизмом просякнута частина «Землі», хоч як це дивно звучить. Якщо думаєте, що я щось вигадую, в цьому легко пересвідчитись, прочитавши текст пісні «Рандеву»:
Все було ніби плани у кіно:
Ми знали і не знали
Чим закінчиться воно,
Я не відвів очей,
Ти псальми поглядом мені складала.
А далі ми залишились одні,
Ти там віддала
Більше, ніж могла мені,
А потім уві сні
Ти в ванні з молоком мене купала.
Не відаю, що саме віддала лірична героїня пана Славка, але припускаю, що Вакарчук із нею не розкуркуленням займався. І ще дуже хотілося б дізнатись, як можна за таких обставин віддати «більше, ніж могла»?
Другою піснею з відверто еротичними мотивами є «Незалежність». Якщо хтось візьметься переконувати мене в тому, що йдеться в ній про нашу державу та її важке становлення, то я попрошу пояснити ці рядки:
А ти лежиш,
Віддавши всю себе!
Злітаєш до небес,
Зі мною до небес!..
Вона була зі мною,
Надійною сестрою,
Та взяла й зрадила мене,
Бо, познайомивши із тобою,
Сама сховалась у любові.
І от я тут без тями,
Її немає з нами,
Ти випила її усю
Своїми жадними губами –
Мою маленьку незалежність...
I тут лежиш,
Віддавши всю себе!
Злітаєш до небес,
Зі мною до небес!..
Знов себе віддала, до небес злітала. Мені навіть страшно собі уявити, яку ж це, власне, незалежність можна випити «жадними губами». Ба, більше, автор цього опусу не соромиться того, що незалежність у нього маленька. Схоже, він навіть цим пишається.
Ці два приклади нагадують мені роки статевого дозрівання, коли всі вважають себе геніальними поетами, римуючи «кров» і «любов», «очі» й «ночі», не забуваючи про дієслівну риму («ти псальми поглядом мені складала… віддала… купала…»). У цьому ж віці стають модними жарти «нижче поясу». Десь так у шостому-сьомому класі в нас були популярними дотепи якраз зі словом «давати» – «тобі жінка не буде давати» абощо.
Але справжньою феєрією виявилась пісня «Бодеґіта»:
Літо! Летять комети над головою,
Бачу кожну з них я в твоїх очах.
Літо! Воно знайомить мене з тобою,
Нотами звучить у моїх думках!
В голові у мене літо,
Я зайшов у Бодегіту,
Я замовив там мохіто
І як раптом – тут і ти!
Швидко стали плани яркими,
А рухи мої плавними,
І було тепло там, де ми
Так близько до мети!
О, два мохіто,
О-о, між нами буде літо!
О, два мохіто,
О-о, навколо Бодегіта!
О, два мохіто,
О-о, між нами буде!
Непохитні наші бачення
На мову й телебачення,
Хіба то має значення,
Коли уже ніякі?..
Ми не хочем зупинятися,
Ми будем обійматися,
Очима напиватися,
Ловити кожен знак!
О, два мохіто,
О-о, і між нами буде літо!
О, два мохіто,
О-о, навколо Бодегіта!
О, два мохіто,
О-о, між нами буде!
Літо, скажи нам, літо,
Чому так мало залишаєш нам,
Залишаєш нас?..
Після прослуховування «Бодеґіти» я не міг позбутись запитання «що це було?». Літо, два джигіти, випили мохіто, навколо Бодеґіта… Чому ти залишаєш нас? Ага, а потім буде «Відпусти».
Хоча про це краще написав Павло Коробчук: «Щодо пісні «Стріляй». У «Океанів» є ціла пригорща пісень з подібними закликами – «Вставай», «Обійми», «Відпусти» тощо. Раджу написати ще кілька пісень, наприклад, «Лягай», «Нагодуй», «Не сси», «Пропатч», «Ламай мене повністю».
Якщо хтось думає, що я отримую кайф, пишучи не дуже схвальний відгук на «Землю» «Океану Ельзи», то мушу розчарувати: мені сумно. Дуже сумно. Сумно, що старого ОЕ вже не повернути. Його не існує відтоді, як спочатку Хусточка з Шуровим, а потім і Гудімов пішли з групи. Одразу після цього «Океану Ельзи» мало не стати, як після смерті Михайла Гічана не стало «Крихітки Цахес», а на її місці з’явилася «Крихітка».
Вакарчук зробив сольний проект, але вирішив утримати й бренд «Океану». Мабуть, дарма. Для багатьох давніх прихильників альбоми після «Суперсиметрії» банально не сприймаються, й винятки окремих пісень лише підтверджують правило. Звісно, втративши старих фанатів, «Океан Ельзи» легко набув нових – здебільшого неповнолітніх дівчат. Напевно, це закономірно, адже «старі» також були школярами, коли виходили «Модель», «Янанебібув» і «Там, де нас нема». І, ймовірно, теперішні прихильники групи плюватимуться після виходу якогось із наступних альбомів і виспівуватимуть у підворіттях ліричну «Бодеґіту» або пафосну оду маленькій «Незалежності».
Та все ж я думаю, що «Океан Ельзи» мав учасно припинити своє існування. Після «Суперсиметрії», на піку популярності, піти з гордо піднесеною головою, розійшовшись по інших проектах і створюючи вже там щось неповторне, як це зараз і робить більшість колишніх учасників групи.
Ще недавно я шкодував за мертвістю «Мертвого півня» і шкодуватиму, мабуть, далі. Але з певністю можу сказати, що хлопці зробили правильно. Як і «Димна суміш», «АННА», «Lюк», Еsthetic Education, «…и друг мой грузовик», «Роллік’с», «Тостер». «Океан Ельзи» й Вакарчук зробили багато і для української естради, і для українського року, але вчасно зупинитись не спромоглись.
Днями Дейвід Бекхем оголосив про завершення футбольної кар’єри. Журналістам він пояснив: коли розпитував колишніх майстрів м’яча, як вони знали, що пора йти, вони відповідали «сам зрозумієш». Цього розуміння не виявилось у Вакарчука. Й це сумно, бо завжди сумно споглядати, як щось хороше перетворюєтся на банальну комерцію, хай навіть якісну й добре продуману.
Що ж до позитиву, то мені сподобалась одна пісня – «Стіна». Слова доволі прозаїчні, проте прекрасна мелодика, що чіпляє. Хороші тексти в «Каравані», хоча закінчення видається обрізаним, та в «Коли навколо ні душі…». Все інше не приносить задоволення, лиш, як співають «Тартак» і «Де Шифер», «усе частіше приходять нерозумні думки про смерть». Про потрібність смерті – не своєї, звісно, а «Океану Ельзи», який вичерпав себе. Бажано, щоб ця смерть дала життя чомусь новому і кращому.